Шановні абоненти м. Харків!. Новини компанії. Цифрал

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 761/19702/14-а
Головуючий у 1-й інстанції: Волошин В.О.
Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2014 року

м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Глущенко Я.Б.,
суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,
при секретарі Строяновській О.В.,
за участю:
представника позивачів - Юрченка О.А.,
представника ТОВ «Домофони України Харків» - Долженка Ю.В.,
представника відповідача - Горобинської Н.М.,
представників третьої особи: Григорьєвої О.І., Лазаренка П.А., Приходька Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цифрал-Сервіс Плюс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Домофони України Харків» до Харківської міської ради Харківської області, третя особа - Комунальне спеціалізоване підприємство «Харківгорліфт» про визнання протиправними дій та рішень, за апеляційними скаргами Харківської міської ради Харківської області, Комунального спеціалізованого підприємства «Харківгорліфт» на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2014 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Цифрал-Сервіс Плюс» та ТОВ «Домофони України Харків» звернулися у суд із позовом до Харківської міської ради Харківської області, за участю третьої особи - Комунального спеціалізованого підприємства «Харківгорліфт» (далі - КСП «Харківгорліфт»), в якому просили визнати неправомірними дії відповідача по винесенню рішень №1290/13 від 25 вересня 2013 року «Про затвердження Порядку встановлення та утримання пристроїв замково-переговорного зв'язку у багатоквартирних житлових будинках комунальної власності територіальної громади міста Харкова» та №1390/13 від 25 грудня 2013 року «Про комунальну власність м. Харкова» в частині пункту 156 додатку 2, визнати незаконними та скасувати перше рішення в цілому та друге - в частині вказаного пункту.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач та третя особа подали апеляційні скарги, в яких просять її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що спірні рішення відповідача прийняті не у відповідності до чинних нормативно-правових актів та незаконно обмежують права позивачів на ведення господарської діяльності.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що рішенням Харківської міської ради Харківської області від 25 вересня 2013 року№1290/13 затверджено Порядок установлення й утримання пристроїв замково-переговорного зв'язку у багатоквартирних житлових будинках комунальної власності територіальної громади міста Харкова та зобов'язано КП «Жилкомсервіс» та КСП «Харківгорліфт» вжити заходів щодо приймання у комунальну власність інженерних систем (пристроїв замково-переговорного зв'язку) відповідно до рішення Харківської міської ради від 22.09.2010 №234/10 «Про затвердження Порядку виявлення, обліку та зберігання безхазяйного майна, прийняття цього майна до комунальної власності міста Харкова та подальшого розпорядження ним».

Окрім того, судом установлено, що рішенням Харківської міської ради Харківської області від 25 грудня 2013 року №1390/13 затверджено, зокрема, перелік майна, яке прийняте до комунальної власності міста станом на 25 грудня 2013 року. Вказаний перелік наведено у додатку 2 до цього рішення, і такий містить, зокрема, пристрої замково-переговорного зв'язку у кількості 7273 одиниць (згідно з переліком, опублікованим в офіційному додатку газети «Харьковские известия» від 09.11.2013 №135/1 (2729)). Підставою для прийняття вказаного майна до комунальної власності міста Харкова зазначено Порядок виявлення, обліку та зберігання безхазяйного майна, прийняття цього майна до комунальної власності міста Харкова та подальшого розпорядження ним, затверджений рішенням Харківської міської ради від 22.09.2010 №234/10.

Не погоджуючись із указаними рішеннями відповідача та діями щодо їх прийняття, позивачі звернулись до Шевченківського районного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як убачається з матеріалів справи, предметом оскарження виступають дії та рішення органу місцевого самоврядування - Харківської міської ради Харківської області.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні та міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Як було встановлено судом, рішенням Харківської міської ради Харківської області від 25 вересня 2013 року №1290/13 затверджено Порядок установлення й утримання пристроїв замково-переговорного зв'язку у багатоквартирних житлових будинках комунальної власності територіальної громади міста Харкова. У загальних положеннях цього Порядку зазначено, що його розроблено з метою безперешкодного доступу для оперативного усунення аварійних ситуацій у багатоквартирних житлових будинках комунальної власності територіальної громади міста Харкова, відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових території».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг визначені статтею 7 вказаного Закону.

За визначеннями статті 1 цього Закону житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а споживачем - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Із матеріалів справи вбачається, і не заперечується сторонами, що позивачі являються надавачами послуг з установлення та утримання пристроїв замково-переговорного зв'язку, які споживаються, зокрема, членами територіальної громади міста Харкова.

Статтею 13 цього Закону визначено розподіл житлово-комунальних послуг залежно від функціонального призначення. Так, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Примірні переліки житлово-комунальних послуг та їх склад залежно від функціонального призначення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Зважаючи на викладене, колегія суддів зауважує, що надання послуг з установлення й утримання пристроїв замково-переговорного зв'язку не може відноситись ані до комунальних послуг, ані до послуг з управління будинком (що випливає з аналізу Правил управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 02.02.2009 № 13), ані до послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд.

Так само, не відносяться послуги з установлення й утримання пристроїв замково-переговорного зв'язку і до послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, що випливає з аналізу Переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, який є додатком до Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869, Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд, затвердженого наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 10.08.2004 № 150 та Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76.

Такий висновок також підтверджується позицією Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, висловленою у листі від 15.07.2014 року №8/10-1285-14, копія якого наявна в матеріалах справи.

Слід зазначити, що пунктом 25 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначено, що вартість інших послуг (утримання служб консьєржів, вбудованих паркінгів, установлення і утримання пристроїв замково-переговорного зв'язку тощо) сплачується понад розмір плати за послуги на підставі договорів, укладених між власниками житлових будинків (гуртожитків), власниками (наймачами) квартир (житлових приміщень у гуртожитку), власниками нежитлових приміщень у житловому будинку (гуртожитку) та відповідними надавачами послуг.

Враховуючи викладене, питання врегулювання на місцевому рівні послуг зі встановлення та утримання (обслуговування) пристроїв замково-переговорного зв'язку не відноситься до компетенції органу місцевого самоврядування, а посилання відповідача на те, що рішення від 25 вересня 2013 року №1290/13 прийняте згідно Закону України «Про житлово-комунальні послуги», постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових території» є безпідставним.

Також, судом встановлено, що затверджений спірним рішенням Порядок встановлення та утримання пристроїв замково-переговорного зв'язку у багатоквартирних житлових будинках комунальної власності територіальної громади міста Харкова вводить спеціальні додаткові вимоги до виконавців послуг та порядку надання таких.

Так, цим Порядком виконавцем послуг визнається юридична особа, визначена органами місцевого самоврядування як виконавець послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових території і має дозволи на виконання відповідних робіт.

Зазначене визначення виконавця суперечить поняттю, закріпленому в Законі України «Про житлово-комунальні послуги», згідно з яким виконавцем є суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Тобто, спірним Порядком позбавлено права фізичних осіб-підприємців надавати відповідні послуги та встановлено зобов'язання юридичних осіб отримувати в органу місцевого самоврядування не передбачені чинним законодавством дозволи.

Окрім того, положення вказаного Порядку зобов'язують виконавця погоджувати розроблений ним проект з установлення пристрою замково-переговорного зв'язку з Департаментом житлового господарства міста Харкова, затверджувати його у балансоутримувача та отримувати від останнього технічні умови (п. п. 2.2, 2.4), допускають можливість встановлення вказаних пристроїв усупереч волі споживачів (за рішенням профільного департаменту) (п. 2.3), а також встановлюють заборону експлуатації пристроїв у разі, якщо їх встановлення виконане, зокрема, всупереч цьому Порядку.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що рішення відповідача від 25 вересня 2013 року №1290/13 встановлює не передбачені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили додаткові обмеження у вигляді отримання дозволів та погоджень для здійснення робіт та послуг із встановлення та утримання пристроїв замково-переговорного зв'язку, що порушує права позивачів, як надавачів цих послуг.

У той же час, згідно частини 4 статті 23 Господарського кодексу України незаконне втручання органів та посадових осіб місцевого самоврядування у господарську діяльність суб'єктів господарювання забороняється. Не допускається видання правових актів органів місцевого самоврядування, якими встановлюються не передбачені законом обмеження щодо обігу окремих видів товарів (послуг) на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Та обставина, що проект рішення відповідача від 25 вересня 2013 року №1290/13, а також аналіз його регуляторного випливу опубліковувався в засобах масової інформації на виконання вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики», докази з приводу чого надані відповідачем апеляційному суду, не спростовує вищевикладені висновки суду.

Попри наведене, колегія суддів не враховує покликання відповідача на те, що вказане рішення поширює свою дію на багатоквартирні житлові будинки, які перебувають у комунальній власності, позаяк зі змісту затвердженого рішенням органу місцевого самоврядування Порядку випливає, що цей порядок також поширюється на споживачів - власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках.

Разом з тим, згідно частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

З огляду на приведену норму, в багатоквартирному будинку, в якому хоча б одна із квартир чи нежитлове приміщення належить на праві приватної власності фізичній чи юридичній особі, ця особа та інші власники, в тому числі неприватизованих квартир, є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень та обладнання, що знаходиться за межами їх квартир (приміщень) (в тому числі, вхідних дверей у під'їзд багатоквартирного житлового будинку), які слугують для забезпечення спільних потреб мешканців.

Такі висновки узгоджуються із висновками, викладеними Конституційним Судом України в рішеннях від 02.03.2004 № 4-рп/2004 та від 09.11.2011 № 14-рп/2011.

Відтак, зміст Порядку встановлення та утримання пристроїв замково-переговорного зв'язку у багатоквартирних житлових будинках комунальної власності територіальної громади міста Харкова свідчить про те, що ним встановлено загальнообов'язкові правила для співвласників багатоквартирних житлових будинків, а не лише багатоквартирних будинків, які належать до власності територіальної громади.

Таким чином, судом встановлено, що вищевказане рішення відповідача є незаконним та протиправним, а тому його правомірно скасовано судом першої інстанції.

Обговорюючи правомірність рішення Харківської міської ради Харківської області №1390/13 від 25 грудня 2013 року «Про комунальну власність м. Харкова» в частині пункту 156 додатку 2, яким прийнято у комунальну власність м. Харкова як безхазяйне майно 7273 одиниць пристроїв замково-переговорного зв'язку, що розташовані у житлових будинках комунальної власності територіальної громади м. Харкова, судова колегія виходить із наступного.

Як убачається із матеріалів справи, на виконання рішення Харківської міської ради Харківської області від 25 вересня 2013 року №1290/13, КСП «Харківгорліфт» було виявлено 7273 одиниць пристроїв замково-переговорного зв'язку у будинках комунальної власності, про що останнім повідомлено Управління комунального майна Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради.

На виконання наказу Департаменту житлового господарства від 07.11.2013 №628 «Про врегулювання питання встановлення власників пристроїв інженерних систем (замково-переговорного зв'язку), розташованих у житлових будинках комунальної власності» КСП «Харківгорліфт» 09 листопада 2013 року розміщено оголошення з інформацією про виявлення вказаних пристроїв з проханням власників в місячний термін (до 09.12.2013 року) з моменту публікації звернутися до Комунального підприємства з відповідними, підтверджуючими власність, документами.

У матеріалах справи наявна копія листа КСП «Харківгорлфіт» від 13.12.2013 №2, адресованого начальнику Управління комунального майна і приватизації Харківської міської ради, в якому Комунальне підприємство повідомляє адресата про те, що у встановлений строк власники пристроїв замково-переговорного зв'язку до нього не звернулись.

Зважаючи на викладене, відповідачем прийнято спірне в частині пункту 156 додатку 2 рішення від 25 вересня 2013 року №1290/13, яким прийнято зазначені пристрої замково-переговорного зв'язку у комунальну власність міста Харкова.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачами надано суду докази (договір закладу від 15.01.2013 та акт про набуття права власності на предмет закладу від 08.09.2013) того, що до складу 7273 переданих спірним рішенням до комунальної власності пристроїв замково-переговорного зв'язку увійшли понад 1600 визивних блоків (складових вищевказаних пристроїв), що належать їм на праві власності. Відтак, право позивачів є порушеним, а спірне рішення підлягає правовій оцінці на предмет його законності.

Надаючи правову оцінку правомірності цього рішення та діям щодо його прийняття, колегія суддів виходить із наступного.

Набуття права власності на безхазяйну річ регулюється статтею 335 Цивільного кодексу України. Так, приведеною нормою встановлено, що безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

Безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

Безхазяйні рухомі речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених статтями 336, 338, 341 і 343 цього Кодексу.

Рішенням Харківської міської ради від 22.09.2010 №234/10 затверджений Порядок виявлення, обліку та зберігання безхазяйного майна, прийняття цього майна до комунальної власності міста Харкова та подальшого розпорядження ним.

Розділом 5 цього Порядку врегульовано прийняття у комунальну власність безхазяйного рухомого майна, яке відноситься до інженерних мереж. Цим розділом передбачено, зокрема, що у разі виявлення безхазяйних елементів та частин інженерних мереж, які мають ознаки рухомого майна Управління комунального майна з залученням підприємств, що надають послуги з централізованого газо-, водо-, тепло-, електропостачання та централізованого водовідведення на території міста Харкова вживає заходи щодо встановлення власника виявленого майна.

У випадку, якщо особу власника виявленої рухомої речі встановити не вдалося, а стан виявленого рухомого майна свідчить про те, що власник фактично відмовився від неї, що підтверджується актом опису майна з фототаблицею, Управління комунального майна відповідно до Регламенту Харківської міської ради готує на чергову сесію Харківської міської ради відповідний проект рішення з посиланням на положення ст.ст. 336, 347 Цивільного кодексу України.

Статтями 336 та 347 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка заволоділа рухомою річчю, від якої власник відмовився (стаття 347 цього Кодексу), набуває право власності на цю річ з моменту заволодіння нею. Особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Аналіз приведених норм свідчить про те, що передача безхазяйної речі у комунальну власність міста Харкова у разі, якщо вжитими заходами не вдалося розшукати її власника, може відбуватись лише при умові, якщо стан цієї речі (рухомого майна) свідчить про те, що власник фактично відмовився від неї. Про таку фактичну відмову можуть свідчити, зокрема, такі обставини, як перебування речі у стані, непридатному до вжитку, якщо річ повністю чи частково не функціонує за призначенням тощо. При цьому, вказані обставини мають засвідчуватись описом майна з фототаблицею.

Проте, матеріалами справи не підтверджується і відповідачем не доведено у встановленому порядку наявності передбачених викладеними нормами обставин, які є підставою для передачі у комунальну власність м. Харкова безхазяйного рухомого майна.

Враховуючи викладені висновки та зважаючи на те, що рішення Харківської міської ради Харківської області №1390/13 від 25 грудня 2013 року «Про комунальну власність м. Харкова» в частині пункту 156 додатку 2, яким прийнято у комунальну власність м. Харкова як безхазяйне майно 7273 одиниць пристроїв замково-переговорного зв'язку, що розташовані у житлових будинках комунальної власності територіальної громади м. Харкова, було прийнято на виконання приписів вищедослідженого незаконного та протиправного рішення та безпосередньо пов'язане з ним, колегія суддів погоджується із доводами позивача та висновками місцевого суду про необхідність скасування такого в оскаржуваній частині.

Колегія суддів не враховує покликання апелянтів на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що у разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений, позаяк зазначена обставина не призвело до неправильного вирішення справи. З тих же підстав, колегія суддів не приймає покликання відповідача і третьої особи на порушення судом першої інстанції правил виклику осіб у судове засідання, в результаті чого відповідач отримав повідомлення про час та місце розгляду після його закінчення.

Також, колегія суддів не враховує посилання апелянтів на те, що справа була розглянута неповноважним судом, оскільки розглянута з порушенням правил територіальної підсудності. При цьому, колегія суддів зазначає, що не можна вважати неповноважним склад суду, який розглянув справу, порушену без дотримання правил територіальної підсудності, тобто встановленого процесуальним законодавством порядку розподілу справ між судами одного й того самого рівня залежно від території, на яку поширюється їхня юрисдикція, адже правила територіальної підсудності не передбачають процесуальних переваг суду якої-небудь ланки над судом того самого рівня, а також виключень у праві того чи іншого суду на розгляд справ певної категорії.

Суди однієї ланки мають однакову компетенцію і рівні можливості щодо розгляду будь-якої справи, яка за предметною підсудністю віднесена до їхньої юрисдикції.

Отже, саме по собі недотримання правил територіальної підсудності не впливає і не може вплинути на правильність вирішення справи та не свідчить про її розгляд неповноважним судом у розумінні статті 202 КАС України.

Викладені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25 березня 2008 року.

Із апеляційних скарг також слідує, що скаржники посилаються на пропущення позивачами шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 99 КАС України, адже оскаржувані рішення були опубліковані в офіційному друкованому виданні Харківської міської ради «Харковские известия» у жовтні та грудні відповідно, в той час як позивачі звернулися до суду лише у липні 2014 року.

Обговорюючи такі посилання, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що вказане офіційне видання не являється таким, що поширюється на всю територію України, а обмежується лише Харківською областю. Натомість, як було з'ясовано судом, місцем реєстрації одного із позивачів ТОВ «Цифрал-Сервіс Плюс» є м. Київ, що позбавило його можливості ознайомитись зі змістом оспорюваних рішень.

Так, матеріалами справи не спростовується та обставина, що про порушення своїх прав спірними рішеннями відповідача позивачі дізнались раніше, ніж 28 січня 2014 року - з інформації, опублікованої на сайті Омбудсмена щодо звернення мешканців м. Харкова з приводу захисту їх прав на пристрої замково-переговорного зв'язку.

Таким чином, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що право позивачів, визначене ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», на поновлення в судовому порядку порушених прав, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, що гарантується статтею 55 Конституції України, підлягає реалізації.

При цьому, колегія суддів не враховує посилання відповідача на порушення судом першої інстанції приписів частини 4 статті 160 України, яка визначає, що окремим документом викладаються ухвали, зокрема, з питань продовження та поновлення процесуальних строків, в той час як суд вирішив питання поновлення строку звернення позивачів до суду в оскаржуваній постанові, позаяк строк звернення до суду є матеріально-правовим, а не процесуальним.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції, рішення якого є правильним по суті, а тому не підлягає скасуванню.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 171, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційні скарги Харківської міської ради Харківської області, Комунального спеціалізованого підприємства «Харківгорліфт» залишити без задоволення.

Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 28 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко
суддя О.Є. Пилипенко
суддя О.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 03 листопада 2014 року.)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Пилипенко О.Є., Романчук О.М

31.10.14 10:32

Див. також: